ЖУРНАЛІСТИКА В ДУ..Або про медійників, які асоціюються з медовухою

Як же суспільство сприймає своїх головних інформаторів, чи довіряє медійникам, чи прислухається до їх думки? Можливо, люди навпаки готові чатувати за рогом вулиці з битою в руках, щоб покарати представників четвертої гілки влади за непрофесійність або порушення честі і гідності? Ми вирішили поцікавитися про це у людей, які на власному досвіді перевірили роботу журналістів та потрапили під опис їхнього пера.


Сергій завжди любив покрасуватися перед камерою чи потрапити у фото на шпальту газети. Тож перший досвід спілкування із працівниками ЗМІ приніс позитивні враження: "Насправді мені сподобалося, тому що коли людина професіонал, з нею приємно спілкуватися, і час летить швидко", – зауважує хлопець. Але найцікавіше, на думку Сергія, бути по той бік камери. Тож юнак не обмежився спілкуванням з акулами пера у ролі героя публікації, а вирішив спробувати свої сили на медійній ниві. Щоправда, нічого особливого з його діяльності не вийшло, однак набутий досвід за плечима не носити: "Про видання я мовчу, просто це не моє, але інтерв’ю класно в когось брати, мені сподобалося". На запитання, чи хотів би мати дівчину-журналіста, хлопець чесно відповів "так" і зізнався, що велика кількість чуток про журналістів та відсутність нормованого робочого режиму аніскільки його не бентежать. До того ж Сергій зауважив: "Я та людина, яка сама може заробити гроші, і їх вистачить на непогану старість. Вона (дівчина) все зрозуміє".
Тож можна з упевненістю стверджувати, що журналістика із жіночим обличчям перебуває у надійних руках!

Які? Які? ХЄРОВІ… наша журналістика взагалі в дупі і зовсім не об'єктивна. Чому? Тому що всі сі бояться того що скаже власник! А дівча журналістське мати доволі приємно і з-заду, і з зверху і бобриком але найкраще 69-кою… МАКСИМУМ кайфу! Коли? Скажіть мені — зможуть наші МЕДІЙНИКИ — у мене це слово чомусь асюціюється виключно з МЕДОВУХОЮ — нарешті почнуть робити направду АКТУАЛЬНІ і потрібні репортажі? Коли перестануть сцєти в штани і не розкажуть про той бєзпрєдєл котрий зараз робиться з так званим Project Development (суть земля і її вартість) і іншими корумпованими системами? Коли нарешті ОДИН гострий репортаж зможе послати на @#$ і поставити ХРЕСТ на кар'єрі певних долбо$%@*? Чекаю на це!

«СКЕЛЕТИ У ШАФІ ЛИТВИНА»

"За мужність" на сьогоднішній прес-конференції у Черкасах подякував мені і очолюваній мною газеті "Нова Доба" колишній голова Верховної Ради Володимир Литвин. Причина — відмова газети публікувати матеріали, що ображають честь політика, і розміщення яких замовило київське рекламне агентство. Заголовки цих текстів — Литвин відпрацьовує зірку від Ющенка (За що брат екс-спікера став генералом? ) і  Литвинівщина: брудні шлейфи та скелети в шафі (Для чого Україні був потрібен Литвин? Литвин намертво прив'язаний до Гонгадзе і майже все знає про те, що і як сталося в ті рокові дні)…

Про таку нашу позицію — не публікувати "чорнуху" —  я сказав Володимиру Литвину, ставлячи запитання, за яких умов в Україні політика та вибори перестануть асоціюватися з брудом. А мас-медіа перестануть розглядатися як помийниці для брудного з'ясування стосунків політиками.

— Ми не протидіємо дискредитаційній кампанії, що ведеться проти нас у пресі, — відповів лідер Блоку свого імені. -У нас немає ні бажання, ні ресурсів, грошей. Я знаю, хто це робить. Цим людям, а вони знаходяться сьогодні при владі, самим треба мовчати. Бо порівняно з ними я просто святий!..

А у найближчому майбутньому українські політики коректнішими не стануть, зізнався Володимир Литвин. Адже бруд піде з політики, тільки коли "в країні не буде виборів за закритими списками, не залишиться майна для приватизації та, взагалі, зміниться сучасне покоління політиків…"

LONDON. ЛЮДИ

На відомій вулиці Бейкер-стріт

У паби люди приходять поспілкуватись, а не напиватись

Фанати театру чекають, може з'явиться вільний квиток на виставу — у Барбікан-центрі

Молодь блаженствує на галявині Букингемського парку

Найяскравіше моє враження з Лондона — мюзикл "Never forget" у Савой театрі.  Разом із залом аплодував артистам, які співали-танцювали-жили! на сцені!, п'ятнадцять хвилин!

Дитинча стомилося ходити з батьками по музеях…

Відвідини величних замків втомлюють — треба підкріпитись

Персонажі, які напевне працюють на ВВС, принаймні вони вийшли з центрального офісу корпорації — Буш-хаус

Наприкінці липня, коли я був у Британії, саме пора випусків університетів і коледжів

На прийом до королеви у Букингемський палац

Це фото — спеціально для друзів, які шаленіють від котів,  — у Ліверпулі з часів занепаду міста, у будинках, звідки виїхали люди, живуть мальовані коти

А у нас би у спідницю одяглась дівчина:))

Два "очкарика" — один з них — автор блогу.

БОРОТЬБА З ДЕДЛАЙНОМ

Скласти редакційні плани можна і на більший термін, але все ж варто зосередитись на умінні складати реальні плани на найближчу перспективу — тиждень, місяць, квартал, півріччя-рік. Газетний рубрикатор, інформаційні кампанії, ключові теми та публікації, сезони і дати, новини, жанри, автори і джерела інформації — все це необхідно зафіксувати у редакційних планах кожної газети. Андже випуск сучасного медіа — це конвеєр, а не "штучне" виробництво, яке залежить від натхнення працівників. Або редактор запровадить чіткий порядок журналістської результативної роботи, або стане бідною жертвою дедлайну…

Які сьогодні нові плани у мого шефа?

Інтенсивний курс з редакційного менеджменту зосереджувався на таких важливих для редактора речах як: принципи редакційного планування; пошук тем, цікавих аудиторії — задоволення інформаційних потреб аудиторії взагалі; боротьба з безвідповідальністю журналістів; складові контенту газети; оцінка змісту та його коригування; атестація працівників — чіткі критерії; робота з новачками у редакції; обов'язки головного редактора; стосунки редактор-репортер; планування і розробка оригінальних та екслюзивних тем…

До складу корпорації входять дві щоденні газети "20 хвилин"(Вінниця і Тернопіль) та кілька тижневиків. Досвід запуску щоденок унікальний — людям у фактично невеликих містах прищеплюється культура щоденного читання місцевих новин. Доставка газет здійснюється власною кур'єрською службою…

Видавець демонструє повну відкритість до сучасних технологій ринку, і його колеги по корпорації часто стають "жертвами" його новацій. Але, мабуть, саме ця невгамовність і виводить RIA до безумовних лідерів медіа-ринку країни.

МІСІЯ КОРПОРАЦІЇ RIA:

  • Кожна людина має право і повинна ЗНАТИ ПРАВДУ. Це задекларовано Конституцією і законами. І ніхто, крім вільних медіа, не може дати цього людям. “RIA” виконує свою головну міссію: “RIA” говорить людям правду.
  • Ми розміщуємо в наших мульти- медіа цікаві і одночасно перевірені факти, важливі для енергійних людей наших міст. Кожна енергійна людина буде користуватися нашими медіа і розраховувати на них. 

 Читацька аудиторія видань корпорації – 1 911 200 людей. Аудиторія радіослухачів – більше 500 000 людей…

ХТО НЕ ЛЮБИТЬ ЖУРНАЛІСТІВ? Або ЧОМУ ЛЮДИ НАМ НЕ ДОВІРЯЮТЬ

"ОЧІ СВІТУ. До журналістів ставлюсь так, як і до всього в цій країні…"

"Журналістів наша родина не любить, навіть, не те що не любить, не поважає", — говорить Надія. Звичайна собі родина: жінка — вихователька у дитячому садку, чоловік — працівник правоохоронних органів. І здавалося б, що могло так змінити ставлення цієї сім'ї до журналістів?

"Колись, ще давно до дитячого садочка завітала знімальна група. Кореспондент хотів у новинах розповісти про дітей, які будуть іти до школи. Але чомусь, не погодивши взагалі з вихователями, він почав у коридорах ставити запитання дітям, які соромились на них відповідати на камеру," — розповідає свою сумну історію Надія. А далі було ще гірше… Діти почали це говорити своїм батькам, які в свою чергу обурені, потім приходили та погрожували вихователям.

"Я чи ми винні?", — гірко казала Надія. Виною всьому — непрофесійність журналіста…

Ірина Олегівна, власник квіткового магазину, з жахом згадує інтерв'ю з журналістами, що відбулося минулого тижня. Як говорить жінка, коли медійники писали матеріал про її квітковий магазин, то "перекрутили те, що я говорила 250 раз, і вийшло Бог знає що. Так само вони пишуть і про політику, і про все остальне…".

Думки інших опитаних  розділилися наполовину. Деякі переконані, що це необхідна професія, яка інформує про політику, про бізнес, про музику… Дехто каже, що журналісти — люди достойні.

Інші стверджують, що окремі газети — це "лише сіль на рану", вони не вирішують ніяких проблем.

Професія журналіста — дуже небезпечна. Бо або ти продажний журналіст — і тоді тобі нічого не загрожує, а якщо будеш писати правду, вирішувати якісь проблеми, то тебе просто "укокошкають, як Гонгадзе". Насамкінець почули таку фразу: "До журналістів ставлюсь так, як і до всього в цій країні".

Варвара Андрущенко, Ольга Іваненко

LONDON.НАЙКРАЩИЙ ГІД ПО БРИТАНІЇ!!!

Лондонське метро — це величезний мурашник під землею. 11 ліній та 268 станцій! Знайомство зі столицею Британії Андрій розпочав з "труби" (tube) чи "андеграунду", як ще називають метро. Транспорт дорогий — квиток на увесь день після вранішньої години пік (з 9-30) коштує 7 фунтів (до 70 гривень). Але дозволяє туристові зручно дістатися будь-якого куточку міста, а орієнтування під землею дуже легке, як розібратися, — море стрілочок і у кожної лінії метро свій колір.

Лондонські паби — це просто інопланетна культура споживання хмільних напоїв. Як я усвідомив, і закріпив щоденним споживанням, там основні напої — це ель та сидр. Міцне гірке пиво та слабоалкогольний напій з яблук. У обох рідин дуже оригінальний смак, не схожий на наше пиво. У паби йдуть не напиватись, а спілкуватися! І якщо вдень ще можна легко знайти місце за столиком, щоб пообідати та "дринкнути", то увечері сісти за столик уже проблематично. Море клерків та туристів спілкуються —  гудуть, п'ють ель-сидр як у залі, так і на вулиці. Їм навіть не потрібні столики-стойки, суцільне СПІЛКУВАННЯ.

До речі, бокали перед Андрієм — не його, від споживання алкогольних напоїв, навіть елю, він утримується.

 

Символ Лондона — двоповерховий автобус. Можна придбати комбінований квиток для пересування — проїзд на автобусі і на метро.

Барбікан — експериментальний житловий район Лондона. Після Другої світової війни на місці зруйнованого бомбардуваннями району майстерень і складів було вирішено звести сучасний житловий район з освітніми закладами, культурним центром, внутрішніми садами та іншими службами. У центрі Барбікана — простір з каналами і водоспадами.

Буш Хаус — один з центрів корпорації ВВС. Тут розташоване міжнародне мовлення, зокрема українська служба радіо ВВС. На ній Андрій Куликов почав працювати 1992-го року, потім став старшим продюсером Української служби радіо ВВС…

Про блискучі людські якості Андрія ( і як гіда також) можна ще почитати на проекті "Дуся" сайту "Телекритика" — "Як Куликов Дусю на тролейбусі катав" —

http://dusia.telekritika.ua/Живой%20уголок/11300/IAk_Kulikov_Dusju_na_troleijbusі_katav