ЗДОРОВА ІНФОРМАЦІЯ

До журналістів, які пишуть на теми громадського здоров'я чи медицини, часто пред'являються претензії як представниками галузі, так і самою аудиторією. Серед найпоширеніших:

  • некомпетентість; виняткова зосередженість на сенсаціях або ж "страшилках"; закомерціалізованість; використання невеликої кількості джерел інформації чи взагалі — одного; вільне поводження з інформацією, отриманою від експертів — перекручення, неуважність при викладі…; неакуратне трактування фактів, статистики…; грубе порушення принципів журналістської етики….

 

 Школа соціальної журналістики АУП намагається запропонувати новий навчальний формат підвищення професійної компетентності авторів матеріалів на теми громадського здоров'я. Протягом триденного семінару-тренінгу учасники, а це 22 журналісти з усієї України, отримали унікальну нагоду  —  спілкуватися з провідними експертами галузі та  одразу відпрацьовувати навички ефективного журналістського викладу медичних тем.

Так, в рамках школи були запропоновані практичні модулі, які передбачали підготовку матеріалів ( у жанрах новинної журналістики) на наступні теми:

  •  Вакцинація ( Ігор Поканевич, Голова Українського бюро Всесвітньої організації здоров'я);
  • Декриміналізація споживачів психоактивних речовин (Денис Полтавець, експерт з громадського здоров'я, Людмила Солоп, фахівець з медичного права).
  • Доступність та безпека лікарських засобів. Недобросовісна реклама товарів для здоров’я (Лариса Коновалова, експерт фармакологічного ринку);
  • Соціально-небезпечні інфекції: вірусні гепатити В та С ( Ярослав Гордієвич, експерт).

Учасники "набивали" руку в написанні "жорстких" (класичних) новин, проблемних інформаційних матеріалів, роботі з різноманітними джерелами інформації…

Тестові матеріали на тему декриміналізації споживачів психоактивних речовин (зокрема, реакція експертів на "трамадолові війни" в Україні) публікувались на спеціально створеному блозі Школи "Будь здоров!" — http://zdorovo.blox.ua/html. Пізніше на цьому ресурсі з'являться читабельні "олюднені" матеріали про надзвичайну доступність лікарських засобів у країні та недобросовісну рекламу товарів для здоров'я…

Про пріоритетність програм розвитку сектора громадського здоров'я заявив на відкритті Школи виконавчий директор Міжнародного фонду "Відродження" Євген Бистрицький.  Саме за підтримки фонду реалізується цей проект навчання журналістів. На фото (зліва направо): Євген Бистрицький, Денис Полтавець, Людмила Солоп.

Активна робота в групах. Дівчата виписують те море джерел інформації, до якого треба звертатися журналістам, які пишуть на теми здоров'я. А не обмежуватися одним джерелом!

На спеціально створеному мною блозі — http://zdorovo.blox.ua/html — були опубліковані тексти учасників на тему неефективного державного контролю обігу психоактивних речовин. Обговорення написаного відбувається у комп'ютерному класі.

"Бідним" учасницям доводилося вставати рано-вранці, аби дописати "домашнє завдання" — матеріали до початку занять.

Школі про громадське здоров'я — здорове повітря! Тренінг проходив у пристоличній зеленій Бучі — навчальному центрі "Укрпошти".

Автор блогу і медіа-тренер Сергій Томіленко.

LONDON. ПРЯМИЙ ЕФІР

Цікаво, що обидві групи були малочисельні — лише по три чоловіки — журналіст, оператор та звукорежисер. Не було жодної охорони чи асистентів, які б стояли "на сторожі". А з іншого боку, перехожі не звертали уваги на телевізійників, байдуже проходили повз галявину — цей міні-майданчик.

 Журналіст чекає включення.

 Останні секунди перед ефіром, почав трохи хвилюватися…

 Ефір. Журналіст  як дзвіночок — швидко і чітко передає інформацію чи коментар до події.

 Інша телевізійна група бере коментар у експерта на фоні парламента (камера наче не захоплює колегу-журналіста, що працює на галявині перeд ними).

 Одразу після кілька-хвилинного включення журналіст зняв мікрофон, озирнувся по сторонах та пішов містом, злившись з городянами та туристами.  Мабуть у Британії немає "нальоту незвичності" у сприйнятті професії журналіста — крім нас, кількох українців, ніхто на телевізійників і не дивився.

Спільний кадр — британські колеги і я за роботою. Ні:)), за роботою тільки британські колеги…

ПИВО — НЕ АЛКОГОЛЬ?

"Свідомо" планує стати незалежним виробником журналістських розслідувань для регіональних газет. За словами Єгора Соболєва "Наш фокус – на національних темах, які є важливими в будь-якому населеному пункті. Це — охорона здоров’я,особиста безпека, економічний добробут, освіта, національна безпека, демократія і знакові злочини…".

Єгор Соболєв у Черкаському національному університеті веде зустріч зі студентами в рамках акціїї "Краще не брехати", листопад 2006.

Перший спільний матеріал, який публікуватиметься у "Новій Добі" вже наступного тижня — "Чому пиво не алкоголь?" /про недостатнє державне регулювання ринку пива, яке стало найпопулярнішим напоєм серед українських підлітків/. Ми домовилися з Єгором, що "Нова Доба" та "Свідомо" — це партнери, і читачі газети отримуватимуть не просто матеріали з Києва (якими б резонансними вони не були), а суттєво доповнені черкаськими журналістами місцевими прикладами та даними….

Ось уривок першої теми про пивний алкоголізм в Україні:

"…У нас у гуртожитку пиво для студентів замінює воду», — ділиться студент з Луганська Андрій Жельветро. «Увечері всі йдуть гуляти в центр з пивом. З пивом і підлітки, і дорослі, і з візочками».   У останні два роки такий стан справ все частіше критикують практикуючі наркологи. Вони говорять, що пиво не замінює горілку, а стає першим етапом розвитку залежності. Інколи і останнім. «Бувають випадки і чисто пивного алкоголізму. Одного дня мама привела до мене 16-річного сина з ознаками делірію. Простіше кажучи, з білою гарячкою. Він почав пити пиво з 12 років і дійшов до 3-4 літрів в день», — розповідає київський лікар Андрій Карачевський. 

Тема пивного алкоголізму і доступності «слабкоалкогольних напоїв» дітям все частіше викликає увагу провідних видань. Багатьох вразила весняна заява Всесвітньої організації охорони здоров'я про те, що Україна – лідер серед 40 країн регіону по підлітковому алкоголізму…"

 

Допомагати ініціативі "Краще не брехати" Єгору Соболєву у Черкаси приїхали журналісти Микола Вересень та Сергій Швець, листопад 2006.

ВОЇНИ СВІТЛА або про журналістів, які проводять розслідування

ЩО ТАКЕ ЖУРНАЛІСТСЬКЕ РОЗСЛІДУВАННЯ?

Сергій Томіленко

 

«Журналістські розслідування насправді проводяться людьми, які вірять у важливість теми. Вони працюють, незважаючи на те, чи отримують велику платню. Їх винагородою є Тема».Брент Хьюстон,Виконавчий директор Організації Журналістів та Редакторів – Розслідувачів (IRE) Кожен початківець, який робить перші кроки у журналістиці, мріє про славу. Його матеріали мають бути помічені, а аудиторія – знати його ім’я. Очевидно, що наскільки б ретельно та активно журналіст не працював, повідомляючи людям новини, важко розраховувати, що його помічатимуть у суспільстві. Згадати імена добрих репортерів можуть хіба що професійні споживачі медіа або фанати. Якісне інформування про поточні події – це очевидні очікування аудиторії, і репортери – це медіа-персонал, а не суспільні герої. «Новини – це те, що хтось не хоче, щоб воно було опубліковано; все інше – це реклама» — іронізував відомий американський видавець 20-го сторіччя Уїльям Херст. Але його визначення чітко окреслює те, що у журналістиці цінується найбільше – викриття. Ім’я здобуває собі той журналіст, який йде далі від звичайного інформування. Він прагне оприлюднити важливі факти, які приховуються від суспільства, загострити увагу громадян на випадках зловживання владою та порушення законів. Нерідко подібна активна позиція журналіста повязана з дискомфортом чи небезпекою з боку тих, хто прагне приховати інформацію. І лише той, хто не відступить у цій боротьбі за правду, здобуває справжню журналістську славу та визнання. Стає справжнім журналістом-розслідувачем. Англійський дослідник Девід Спарк вважає, що загалом журналістика поділяється на три рівні:

  • Загальний рівень. Репортер просто повідомляє про певний факт чи подію та передає слова, які там промовлялися.
  • Спеціалізований рівень. Журналіст намагається пояснити чи інтерпретувати подію або чиїсь вислови.
  • Розслідувальний рівень. Журналіст прагне здобути свідчення того, про що говорить.

  Очевидно, що виходячи з такого розподілу, розслідування є проявом високої або навіть найвищої журналістської майстерності. Термін «журналістське розслідування» застосовується як для визначення методу роботи, так і для визначення окремого журналістського жанру. Разом з тим, єдиного та загальноприйнятного визначення журналістського розслідування не існує.Дехто дотримується точки зору, що розслідувальна журналістика є грунтовним та викривальним висвітленням в інтересах суспільства. Є ті, хто взагалі називає концепцію розслідувальної журналістики міфом – бо насправді це справжня професійна журналістика, якою вона має бути. Є також думка, що журналістське розслідування – це статті, написані про кримінал, корупцію, зловживання владою, судові засідання.Проте більшість журналістів, які прагнуть визначити журналістське розслідування, називають наступні три характеристики. Матеріал можна назвати розслідуванням, якщо він:

  • Грунтується на власній оригінальній роботі журналіста, а не інших людей;
  • Оприлюднює факти, які намагаються приховати від громадськості, і йдеться про порушення саме її прав;
  • Вказує на проблеми, які є істотними для суспільства; при цьому узагальнюючи отриману інформацію, а не обмежуючись висвітленням окремого інциденту.

 Кожна з цих трьох характеристик є обовязковою ознакою розслідування. Адже якщо матеріал викриває дії, наприклад, корупціонерів, але грунтується він на переказі інших розслідувачів, таких як представники правоохоронних структур, то такий матеріал розслідуванням не буде. Так само, не віднесемо до цього жанру матеріал, у якому автор робить власні, нові для громадськості висновки з приводу вивчених ним суспільних проблем, якщо не має тих осіб чи організацій, які прагнуть перешкодити публікації. У цьому випадку найчастіше говорять про журналістське дослідження, а не розслідування. Наприклад, «Чоловіки України гладшають» ( якщо журналіст на основі роботи з документами та фахівцями приходить до висновку, що середня вага чоловіків-українців зараз більша, ніж була 10-20 років тому) або «Чому в Україні яблука дорожчі від заморських бананів» (про зростання ціни на вітчизняні фрукти-овочі).Не буде розслідуванням і матеріал на нецікаву для громадськості тему, хоча б він і відповідав іншим двом ознакам розслідування. Наприклад, про азартного пенсіонера, який регулярно грає у гральні автомати. Він може приховувати свою звичку, але її викриття, крім того, що це стане втручанням у особисте життя людини, не буде цікавим громадськості, чиї права не порушуються. Розслідування вважається інформаційним жанром, якщо брати за основу західний поділ жанрів на інформаційні та публіцистичні. У вітчизняній класифікації цей жанр відноситься до групи аналітичних. Його провідне завдання – дати максимально обєктивне розяснення події чи явища. Як текст, розслідування може подаватись серією публікацій, і об’єднує в собі елементи інтерв’ю, портрету, репортажу, хроніки, аналізу, синтезу. Одне з найкращих визначень журналістського розслідування, яке найчастіше цитується, дав американський журналіст, заступник редактора-розпорядника газети «Ньюсдей» Роберт Грін: « Це журналістський матеріал, побудований, як правило, на власній роботі та ініціативі, на важливу тему, яку окремі особи та організації хотіли б залишити у таємниці. Три головних елементи: журналіст проводить розслідування, яке ще ніхто не проводив; тема матеріалу достатньо важлива для читача чи глядача; інші намагаються приховати порушені у розслідуванні факти від громадськості». 

А ось як описав принципову відмінність журналістського розслідування від рутинної журналістики колишній репортер відділу розслідувань південно-африканської газети «Санді Таймс» Андре Юргенс: «Ми не пишемо про звинувачення. Ми не говоримо, що «Джо Блогса звинувачено у крадіжці». Насправді ми йдемо і витрачаємо три тижні на викриття, здобуття усіх документів, складання докупи усіх доказів, як би це робив детектив Зібравши усі докази, пишемо матеріал і говоримо «Джо Блогс – крадій. Ось докази!»

  Однак розслідувальна журналістика вимагає від автора більшого, ніж бути наполегливим у пошуку джерел та інформації, вірним у відстоюванні суспільних інтересів, сміливим, ставлячи незручні запитання, та майстерним, викладаючи великий обсяг матеріалу. Важливим також є організаційний аспект розслідування – чи редакція готова витрачати кошти, час, зусилля, вплив та ресурси понад потреби, необхідні для звичайної редакційної діяльності? Пошук прихованої інформації потребує від ЗМІ витрачати набагато більше зусиль, ніж зазвичай. Тому без підтримки редакції важко реалізувати будь-яке розслідування. Найвідомішим у світі журналістським розслідуванням, побудованому на титанічній роботі журналістів, яких при цьому активно підтримувала редакція, стала гучна справа «Уотергейт». Внаслідок розслідування, проведеного молодими журналістами Карлом Бернштейном та Бобом Вудвортом з газети «Вашингтон пост», було викрито адміністрацію Президента США Річарда Ніксона у незаконних діях щодо політичних опонентів. Цикл публікацій тривав два роки. Президент Ніксон був змушений піти у відставку. Історія, яка починалась як звичайний кримінальний інцидент – проникнення у штаб-квартиру Демократичної партії США (розташовану у готелі «Уотергейт»), перетворилась у викриття системної кампанії боротьби влади із політичними суперниками. «Уотергейт» є хрестоматійним прикладом для колег з усього світу – адже є ілюстрацією долання всього комплексу труднощів розслідування. Автори проводили власну оригінальну роботу – журналісти з інших медіа підхопили тему лише на її початку, а згодом, навпаки, дотримувались офіційної позиції влади та, навіть, глузували з Бернштейна та Вудворта. Газеті доводилось долати опір влади, яка намагалась приховати правду та забороняла джерелам інформації спілкуватись з журналістами. А тема захисту суспільства від брутальної поведінки влади, була настільки ж важливою для країни, наскільки і неймовірною, щоб припускати її реальність. Ключовими джерелами успіху розслідування «Уотергейт» крім авторів, були ще дві особи. Це видавець газети Кетрін Грехем, яка не шкодувала ресурсів для роботи і захищала та вірила у Бернштейна та Вудворта, опираючись тиску влади. Інше джерело — «Глибока глотка» — утаємничене урядове джерело, яке на умовах суворої конспірації консультувало Вудворта щодо коректності ходу розслідування. Десятиріччями зберігалась таємниця справжнього імені «Глибокої глотки», що лише зміцнювало непорушне правило журналістики не розголошувати імені джерела без його згоди. Лише через тридцять років, у травні 2005 року сама «Глибока глотка» розкрила свій псевдонім. Джерелом виявився тогочасний заступник директор ФБР Марк Фелт, з яким Вудворт був знайомий ще до скандалу.Якраз після гучної відставки Президента через журналістські викриття, про пресу в усьому світі говорять як про «сторожового пса» демократії. Підкреслюючи обов’язок медіа як четвертої влади розслідувати вчинки посадовців, випадки корупції та нечесного чи непрофесійного урядування, порушення прав людини чи суспільства в цілому. 

 «У першому абзаці завжди хапайте читача за горло, в другому здавіть пальці так, щоб аж дух перехопило, тоді затисніть у кутку і не відпускайте до останньої крапки».Пол ОНіл, американський письменник

LONDON.ПОДАРУНКИ ЧИТАЧАМ ГАЗЕТ

Британські газети  вже кілька років ведуть небезпечний експеримент із "задаровування" своїх читачів. Небезпечний, бо і багато самих представників медіа галузі погоджується, що бонусні програми є дуже затратними, а апетити аудиторії, для якої подарунки є важливим фактором при купівлі газет, — непомірними.

Як правило, газети не влаштовують лотерею серед читачів, а дарують подарунок КОЖНОМУ читачеві (покупцю). При цьому ціна газети не збільшується — вона у середньому становить 30, 50 пенсів — до 1 фунта.

З цим випуском Daily Mail дарується блискуча костюмована драма, знята на ВВС, — "Північ-Південь" за романом письменниці Елізабет Гаскелл.

Беззаперечним лідером "подарункової" журналістики є газета "Daily Mail". ЇЇ постійні читачі вже забезпечені якісною фільмотекою — Велика британська класика, Класичні фільми про війну, Великі британські фільми, Детективи на всі часи, Романтична колекція, Класичні трилери, Класичні комедії, Найбільша дитяча колекція… І це ще не повний перелік!

Перебуваючи в Британії, придбав цей "Дейлі Мейл" з драмою "Північ-Південь". І тільки коло каси роздивився, що фільм розділено на дві частини. Щоб мати повну версію, треба придбати примірник газети і наступного дня. І довелося мені знову шукати газетний магазин — не пропадати ж відео. Мабуть, двосерійний подарунок — це теж редакційна стратегія, адже змушує споживача купувати  наступний номер газети. Сам фільм — екранізація роману британської письменниці про складні романтичні почуття між дівчиною, (яка переїхала з родиною з британського Півдня, до північного міста Мілтон) та жорстким та холодним власником мануфактури у Мілтоні. Виробництво — ВВС, фільм багато костюмований та із красивим звукорядом. DVD-копія — блискучої екранної якості .

Всю сторінку газета присвячує анонсуванню своєї програми безкоштовних DVD для читачів. Зараз дарується серія "12 класичних костюмованих драм".

Видавці "Дейлі Мейл" задоволені своєю фільмо-стратегією. Зокрема, Колекція фільмів про війну минулого року підняла тиражі газети до "безпрецедентної цифри" — 2,8 мільйонів примірників. Але у медіа-середовищі думки не настільки схвальні. Так медіа-експерт Рой Грінсдейл, якого цитує ВВС, називає дарування дисків газетами "цифровою лотереєю". "Редакції сподіваються, — каже експерт, — що люди купуватимуть газету заради DVD, та ставатимуть лояльними читачами у майбутньому. Однак, насправді, вони лише виховують окрему категорію тих, хто купує газету лише заради подарунку".

А наступною тенденцією, прогнозують британські колеги, стане випуск безкоштовних газет з безкоштовними DVD.

"І змістом, і подарунком!" — Яким би не був фільм, але газета має бути читабельною. "Ціна моральності" — тема першої сторінки — функціонер автоспорту засудив журналістів за публікацію знімків його оргії (дивись попередній пост мого блогу).

ПРАВО НА ОРГІЮ. LONDON.

Британське суспільство розділилося навпіл — на захисників Мослі та його права на приватне життя  і тих, хто засуджує функціонера автоспорту за аморальність. Колеги-журналісти в цілому критично поставилися до дій таблоїду, однак, занепокоєння викликає сам прецедент офіційного засудження медіа за публікацію матеріалів.

Газета із шокуючими подробицями розваг Макса Мослі вийшла 30 березня 2008 року — публічну особу звинувачено в участі у садомазохістській оргії на нацистську тему.

Під час судового слухання 68-річний Мослі зізнався в участі у вечірці з дівчатами, але наголосив, що це — частина приватного життя, та заперечив нацистський характер зустрічі. Він визнав, що зацікавився садомазохізмом 45 років тому, але відкинув припущення про схильність до сексуальних фантазій на тему "Наці".

Мослі не вважає, що має соромитися своїх вчинків

Увагу суспільства також привернув факт, що Макс — син Освальда Мослі, британського політика, який активно підтримував фашистські ідеї.

"Ми з дружиною живемо у шлюбі вже 48 років, а разом — понад 50… Ми зустрічалися ще підлітками, і вона ніколи не знала про цей бік мого життя, тому газетний заголовок вплинув на неї убивчо, і я ніколи не зможу це виправити", — бідкався Мослі на суді. Оригінальний заголовок звучав так: — "ШЕФ "Формули-1" влаштовує бридку (тошнотворну) оргію з 5 шлюхами".  — Я не повірю жодній тверезій сучасній дорослій людині, яка скаже, що подібні заняття бридкі! — цитує Мослі британська преса.

Ось які дані навела газета "Таймс", висвітлюючи справу "Мослі-медіа" /подається за перекладом сайту inopressa.ru /:

Садомазохизм Мосли в цифрах

88 ударов было нанесено Максу Мосли на сексуальной вечеринке 8 марта

21 удар хлыстом и серия приемов тошидо при помощи палок были проделаны 28 марта

5 футов составила длина хлыста и палок

35000 фунтов стерлингов заплатил Мосли за то, чтобы нанять для своих сексуальных вечеринок на полный день профессиональную госпожу для садомазохистских отношений, женщину А, в секретной полуподвальной квартире в Челси, Западный Лондон

2500 фунтов стерлингов было заплачено участницам предполагаемой оргии в нацистском духе, снятой для News of the World

5 часов длилась оргия с участием пяти проституток

3568973 посещения зафиксировано на видеоверсии оргии на сайте таблоида

На 600% возрос объем трафика на сайте газеты после размещения там ролика

735000 зрителей посмотрели этот ролик на YouTube

50 лет Мосли живет со своей женой Джин, которая узнала о его садомазохистских наклонностях через газету

Макс Мослі (у центрі) — автор історичного преценденту — засудження медіа за втручання у приватне життя.

LONDON. БОМЖ-ПРЕС

Повноцінний журнал про поточні події та розваги у житті Лондона видається спеціально як засіб підтримки бездомних людей. Редакція складається з професійних журналістів, а збутом на вулицях займаються безхатьки. З кожних 1,5 фунта вартості примірника продавець залишає собі 80 пенсів (до 8 гривень).

  

Ось що пишуть ще про свої благородні цілі на редакційному сайті журналу/ http://www.bigissue.com/magazinesite/index.html  /: "…Not only does beginning to sell the magazine provide an opportunity to access the services of The Big Issue Foundation, but also the act of having to organise themselvesand their money, as well as committing to a sales pitch, teaches new skils and self reliance, which in turn builds self confidenceand can be the key to moving on. The Big Issue offers social as well as financial inclusion.

Editorially The Big Issue magazine is committed to giving homeless people a voice in the media and raising difficult issues that are overlooked in the mainstream press.

The Big Issue Company also aims to promote itself as a model of how a social business, as opposed to a charity, can be a solution to homelessness and social exclusion."

З колегою на вулиці Лондона — йому теж не байдуже друковане слово:))

LONDON. Наступ безкоштовних газет.

Одразу три великі безкоштовні газети полюють на увагу лондонців та ведуть жорстку боротьбу між собою та традиційними платними газетами. Вранішня METRO (http://www.metro.co.uk/) та вечірні thelondonpaper (http://www.thelondonpaper.com/) та London Lite (http://www.thisislondon.co.uk ) виходять щодня тиражами понад 400 000 примірників кожна! МЕТРО стартувала ще 1999-го року і має відпрацьовану стратегію поширення — через спеціальні стійки на вході кожної станції лондонського метрополітену. ЇЇ цільова аудиторія — активні лондонці, які добираються вранці на роботу і інколи змушені проводити у метро години. Вечірні газети починають збуватися з 16-30 способом "з рук в руки" — спеціальний персонал роздає газети на людних перехрестях, на підходах до станцій метро. Видавці і thelondonpaper, і London Lite визначають, що змагаються за активну молодіжну аудиторію, яка звикла отримувати новини з інтернету і не витрачає гроші на купівлю газет.

 Прочитані примірники лондонці часто залишають на сидіннях у вагонах метро — нові пасажири продовжують обіг газет. Щоправда, самі редакції закликають читачів прибирати за собою свій примірник, бо тисячі копій засмічують метро.

Кожна з газет — це повноцінне інформаційно-рекламне видання ( а не рекламна газета з дайджестом новин). На десятках сторінок свої повноцінні рубрики, ексклюзивні репортажі. Та все ж акцент робиться не на аналітичних матеріалах, а на інформаційних, подається багато ілюстрацій.

16-00, на одне з перехресть приїхав автобус з пачками газет thelondonpaper, якого вже з візочками чекає з десяток роздавачів

  

На футболках персоналу та на візочках прохання утилізувати свій примірник — "Please recycle your paper"

Щонайбільше, спостерігати за розвантаженням можна хвилин десять — завантажившись, кожен роздавач поспішає на свою точку

Це — спеціальні баки для утилізації газет. З'явилися на вулицях Лондона, щоб місто не потонуло у сотнях тисячах безкоштовних газет та журналів.

БРИТАНІЯ НА ВЛАСНІ ОЧІ

Очевидно, що британські колеги користуються сучаснішими технологіями для передачі інформації, але червона телефонна будка — символ Лондона. Коло неї варто "відмітитись" кожному туристу-"зайді".