REPORTER

ХТО НЕ ЛЮБИТЬ ЖУРНАЛІСТІВ-2. Противні журналюги, рятівники чиїхось життів, безстрашні репортери – все це про тих, хто не дає заснути світові: журналістів. Так почала свій матеріал про колег моя студентка Оля Омельчук (http://olgavirgo.blox.ua/html) і... отримала надзвичайно різкий (але і реальний) коментар. Передруковую оригінал разом з лайкою на суч.українську журналістику...

Як же суспільство сприймає своїх головних інформаторів, чи довіряє медійникам, чи прислухається до їх думки? Можливо, люди навпаки готові чатувати за рогом вулиці з битою в руках, щоб покарати представників четвертої гілки влади за непрофесійність або порушення честі і гідності? Ми вирішили поцікавитися про це у людей, які на власному досвіді перевірили роботу журналістів та потрапили під опис їхнього пера.

Сергій завжди любив покрасуватися перед камерою чи потрапити у фото на шпальту газети. Тож перший досвід спілкування із працівниками ЗМІ приніс позитивні враження: "Насправді мені сподобалося, тому що коли людина професіонал, з нею приємно спілкуватися, і час летить швидко", – зауважує хлопець. Але найцікавіше, на думку Сергія, бути по той бік камери. Тож юнак не обмежився спілкуванням з акулами пера у ролі героя публікації, а вирішив спробувати свої сили на медійній ниві. Щоправда, нічого особливого з його діяльності не вийшло, однак набутий досвід за плечима не носити: "Про видання я мовчу, просто це не моє, але інтерв’ю класно в когось брати, мені сподобалося". На запитання, чи хотів би мати дівчину-журналіста, хлопець чесно відповів "так" і зізнався, що велика кількість чуток про журналістів та відсутність нормованого робочого режиму аніскільки його не бентежать. До того ж Сергій зауважив: "Я та людина, яка сама може заробити гроші, і їх вистачить на непогану старість. Вона (дівчина) все зрозуміє".
Тож можна з упевненістю стверджувати, що журналістика із жіночим обличчям перебуває у надійних руках!

Володимир Литвин і його політична сила не мають наміру протидіяти дискредитаційній кампанії у пресі. Екс-спікер знає, хто ініціює публікацію "чорнухи" проти нього, і себе вважає просто святим, порівняно з ними...

"За мужність" на сьогоднішній прес-конференції у Черкасах подякував мені і очолюваній мною газеті "Нова Доба" колишній голова Верховної Ради Володимир Литвин. Причина - відмова газети публікувати матеріали, що ображають честь політика, і розміщення яких замовило київське рекламне агентство. Заголовки цих текстів - Литвин відпрацьовує зірку від Ющенка (За що брат екс-спікера став генералом? ) і  Литвинівщина: брудні шлейфи та скелети в шафі (Для чого Україні був потрібен Литвин? Литвин намертво прив'язаний до Гонгадзе і майже все знає про те, що і як сталося в ті рокові дні)...

Про таку нашу позицію - не публікувати "чорнуху" -  я сказав Володимиру Литвину, ставлячи запитання, за яких умов в Україні політика та вибори перестануть асоціюватися з брудом. А мас-медіа перестануть розглядатися як помийниці для брудного з'ясування стосунків політиками.

- Ми не протидіємо дискредитаційній кампанії, що ведеться проти нас у пресі, - відповів лідер Блоку свого імені. -У нас немає ні бажання, ні ресурсів, грошей. Я знаю, хто це робить. Цим людям, а вони знаходяться сьогодні при владі, самим треба мовчати. Бо порівняно з ними я просто святий!..

А у найближчому майбутньому українські політики коректнішими не стануть, зізнався Володимир Литвин. Адже бруд піде з політики, тільки коли "в країні не буде виборів за закритими списками, не залишиться майна для приватизації та, взагалі, зміниться сучасне покоління політиків..."

Відвідуючи будь-яку країну, враження про неї складається не лише через знайомство з історичними місцями, транспортом, сервісом у ресторанах... Прості люди, яких ти бачиш на вулицях, можуть яскраво доповнити картину вражень про країну.

На відомій вулиці Бейкер-стріт

У паби люди приходять поспілкуватись, а не напиватись

Фанати театру чекають, може з'явиться вільний квиток на виставу - у Барбікан-центрі

Молодь блаженствує на галявині Букингемського парку

Найяскравіше моє враження з Лондона - мюзикл "Never forget" у Савой театрі.  Разом із залом аплодував артистам, які співали-танцювали-жили! на сцені!, п'ятнадцять хвилин!

Дитинча стомилося ходити з батьками по музеях...

Відвідини величних замків втомлюють - треба підкріпитись

Персонажі, які напевне працюють на ВВС, принаймні вони вийшли з центрального офісу корпорації - Буш-хаус

Наприкінці липня, коли я був у Британії, саме пора випусків університетів і коледжів

На прийом до королеви у Букингемський палац

Це фото - спеціально для друзів, які шаленіють від котів,  - у Ліверпулі з часів занепаду міста, у будинках, звідки виїхали люди, живуть мальовані коти

А у нас би у спідницю одяглась дівчина:))

Два "очкарика" - один з них - автор блогу.

Семінар з редакційного управління для шести редакторів газет, що входять до корпорації RIA, я провів минулої суботи у Вінниці. Олександр Човган, видавець і власник однієї з найпотужніших регіональних медіа-компаній (до RIA входять газети, радіо, журнали, друкарня...у восьми областях), хоче навчити своїх редакторів планувати роботу журналістів аж на... 10 років наперед!

Скласти редакційні плани можна і на більший термін, але все ж варто зосередитись на умінні складати реальні плани на найближчу перспективу - тиждень, місяць, квартал, півріччя-рік. Газетний рубрикатор, інформаційні кампанії, ключові теми та публікації, сезони і дати, новини, жанри, автори і джерела інформації - все це необхідно зафіксувати у редакційних планах кожної газети. Андже випуск сучасного медіа - це конвеєр, а не "штучне" виробництво, яке залежить від натхнення працівників. Або редактор запровадить чіткий порядок журналістської результативної роботи, або стане бідною жертвою дедлайну...

Які сьогодні нові плани у мого шефа?

Інтенсивний курс з редакційного менеджменту зосереджувався на таких важливих для редактора речах як: принципи редакційного планування; пошук тем, цікавих аудиторії - задоволення інформаційних потреб аудиторії взагалі; боротьба з безвідповідальністю журналістів; складові контенту газети; оцінка змісту та його коригування; атестація працівників - чіткі критерії; робота з новачками у редакції; обов'язки головного редактора; стосунки редактор-репортер; планування і розробка оригінальних та екслюзивних тем...

До складу корпорації входять дві щоденні газети "20 хвилин"(Вінниця і Тернопіль) та кілька тижневиків. Досвід запуску щоденок унікальний - людям у фактично невеликих містах прищеплюється культура щоденного читання місцевих новин. Доставка газет здійснюється власною кур'єрською службою...

Видавець демонструє повну відкритість до сучасних технологій ринку, і його колеги по корпорації часто стають "жертвами" його новацій. Але, мабуть, саме ця невгамовність і виводить RIA до безумовних лідерів медіа-ринку країни.

МІСІЯ КОРПОРАЦІЇ RIA:

• Кожна людина має право і повинна ЗНАТИ ПРАВДУ. Це задекларовано Конституцією і законами. І ніхто, крім вільних медіа, не може дати цього людям. “RIA” виконує свою головну міссію: “RIA” говорить людям правду.
• Ми розміщуємо в наших мульти- медіа цікаві і одночасно перевірені факти, важливі для енергійних людей наших міст. Кожна енергійна людина буде користуватися нашими медіа і розраховувати на них. 

 Читацька аудиторія видань корпорації – 1 911 200 людей. Аудиторія радіослухачів – більше 500 000 людей...

Чим далі, тим менше "лірики" у стосунках між журналістами, ЗМІ та аудиторією. Це раніше читачі та глядачі довіряли журналістам, по особливому ставились до тих, хто працює в мас-медіа. Зараз, на жаль, професія журналіста часто пов'язується з нечесними та нахабними речами, і факт споживання продукції медіа зовсім не означає довіру чи виняткову повагу до преси. Влітку мої студенти отримали завдання підготувати інформаційні матеріали про ставлення простих черкащан до журналістів. Особливо шукались історії власного досвіду спілкування людей із журналістами. У порядку відкритого обговорення причин невисокої довіри суспільства до медіа, я публікуватиму найцікавіші тексти...

"ОЧІ СВІТУ. До журналістів ставлюсь так, як і до всього в цій країні..."

"Журналістів наша родина не любить, навіть, не те що не любить, не поважає", - говорить Надія. Звичайна собі родина: жінка - вихователька у дитячому садку, чоловік - працівник правоохоронних органів. І здавалося б, що могло так змінити ставлення цієї сім'ї до журналістів?

"Колись, ще давно до дитячого садочка завітала знімальна група. Кореспондент хотів у новинах розповісти про дітей, які будуть іти до школи. Але чомусь, не погодивши взагалі з вихователями, він почав у коридорах ставити запитання дітям, які соромились на них відповідати на камеру," - розповідає свою сумну історію Надія. А далі було ще гірше... Діти почали це говорити своїм батькам, які в свою чергу обурені, потім приходили та погрожували вихователям.

"Я чи ми винні?", - гірко казала Надія. Виною всьому - непрофесійність журналіста...

Ірина Олегівна, власник квіткового магазину, з жахом згадує інтерв'ю з журналістами, що відбулося минулого тижня. Як говорить жінка, коли медійники писали матеріал про її квітковий магазин, то "перекрутили те, що я говорила 250 раз, і вийшло Бог знає що. Так само вони пишуть і про політику, і про все остальне...".

Думки інших опитаних  розділилися наполовину. Деякі переконані, що це необхідна професія, яка інформує про політику, про бізнес, про музику... Дехто каже, що журналісти - люди достойні.

Інші стверджують, що окремі газети - це "лише сіль на рану", вони не вирішують ніяких проблем.

Професія журналіста - дуже небезпечна. Бо або ти продажний журналіст - і тоді тобі нічого не загрожує, а якщо будеш писати правду, вирішувати якісь проблеми, то тебе просто "укокошкають, як Гонгадзе". Насамкінець почули таку фразу: "До журналістів ставлюсь так, як і до всього в цій країні".

Варвара Андрущенко, Ольга Іваненко

Андрій Куликов, ведучий програми "Свободи слова" на каналі ICTV, став для мене відкривачем Лондона і Британії взагалі. На невинне е-мейл прохання проконсультувати перед поїздкою до Альбіону щодо місць, обов'язкових для відвідання такому новачкові як я, Андрій по-дружньому відгукнувся пропозицією зустріти мене в аеропорту та влаштувати екскурсію містом. Андрій саме приїхав з Києва на канікули до дружини (загалом подружжя мешкає у Лондоні більше десятка років, відколи чоловік отримав запрошення працювати в офісі ВВС). А з Андрієм Куликовим ми потоваришували кілька років тому, співпрацюючи по Євро-проекту "ЖОРНА" (реформування журналістської освіти в Україні), роботу якого колега три роки координував...

Лондонське метро - це величезний мурашник під землею. 11 ліній та 268 станцій! Знайомство зі столицею Британії Андрій розпочав з "труби" (tube) чи "андеграунду", як ще називають метро. Транспорт дорогий - квиток на увесь день після вранішньої години пік (з 9-30) коштує 7 фунтів (до 70 гривень). Але дозволяє туристові зручно дістатися будь-якого куточку міста, а орієнтування під землею дуже легке, як розібратися, - море стрілочок і у кожної лінії метро свій колір.

Лондонські паби - це просто інопланетна культура споживання хмільних напоїв. Як я усвідомив, і закріпив щоденним споживанням, там основні напої - це ель та сидр. Міцне гірке пиво та слабоалкогольний напій з яблук. У обох рідин дуже оригінальний смак, не схожий на наше пиво. У паби йдуть не напиватись, а спілкуватися! І якщо вдень ще можна легко знайти місце за столиком, щоб пообідати та "дринкнути", то увечері сісти за столик уже проблематично. Море клерків та туристів спілкуються -  гудуть, п'ють ель-сидр як у залі, так і на вулиці. Їм навіть не потрібні столики-стойки, суцільне СПІЛКУВАННЯ.

До речі, бокали перед Андрієм - не його, від споживання алкогольних напоїв, навіть елю, він утримується.

 

Символ Лондона - двоповерховий автобус. Можна придбати комбінований квиток для пересування - проїзд на автобусі і на метро.

Барбікан - експериментальний житловий район Лондона. Після Другої світової війни на місці зруйнованого бомбардуваннями району майстерень і складів було вирішено звести сучасний житловий район з освітніми закладами, культурним центром, внутрішніми садами та іншими службами. У центрі Барбікана - простір з каналами і водоспадами.

Буш Хаус - один з центрів корпорації ВВС. Тут розташоване міжнародне мовлення, зокрема українська служба радіо ВВС. На ній Андрій Куликов почав працювати 1992-го року, потім став старшим продюсером Української служби радіо ВВС...

Про блискучі людські якості Андрія ( і як гіда також) можна ще почитати на проекті "Дуся" сайту "Телекритика" - "Як Куликов Дусю на тролейбусі катав" -

http://dusia.telekritika.ua/Живой%20уголок/11300/IAk_Kulikov_Dusju_na_troleijbusі_katav...

 

Перший навчальний модуль Школи соціальної журналістики - Як писати про громадське здоров'я - реалізовано Академією Української Преси та Відкритим Інститутом Громадського Здоров'я 28-30 серпня. Учасники - журналісти регіональних українських газет - активно здобували практичні навички професійного (коректного та читабельного) висвітлення тем охорони здоров'я. Допомагала їм у цьому потужна команда експертів галузі та медіа-тренерів. Я, редактор та медіа-експерт з Черкас Сергій Томіленко, був до цієї команди залучений.

До журналістів, які пишуть на теми громадського здоров'я чи медицини, часто пред'являються претензії як представниками галузі, так і самою аудиторією. Серед найпоширеніших:

• некомпетентість; виняткова зосередженість на сенсаціях або ж "страшилках"; закомерціалізованість; використання невеликої кількості джерел інформації чи взагалі - одного; вільне поводження з інформацією, отриманою від експертів - перекручення, неуважність при викладі...; неакуратне трактування фактів, статистики...; грубе порушення принципів журналістської етики....

 

 Школа соціальної журналістики АУП намагається запропонувати новий навчальний формат підвищення професійної компетентності авторів матеріалів на теми громадського здоров'я. Протягом триденного семінару-тренінгу учасники, а це 22 журналісти з усієї України, отримали унікальну нагоду  -  спілкуватися з провідними експертами галузі та  одразу відпрацьовувати навички ефективного журналістського викладу медичних тем.

Так, в рамках школи були запропоновані практичні модулі, які передбачали підготовку матеріалів ( у жанрах новинної журналістики) на наступні теми:

•  Вакцинація ( Ігор Поканевич, Голова Українського бюро Всесвітньої організації здоров'я);
• Декриміналізація споживачів психоактивних речовин (Денис Полтавець, експерт з громадського здоров'я, Людмила Солоп, фахівець з медичного права).
• Доступність та безпека лікарських засобів. Недобросовісна реклама товарів для здоров’я (Лариса Коновалова, експерт фармакологічного ринку);
• Соціально-небезпечні інфекції: вірусні гепатити В та С ( Ярослав Гордієвич, експерт).

Учасники "набивали" руку в написанні "жорстких" (класичних) новин, проблемних інформаційних матеріалів, роботі з різноманітними джерелами інформації...

Тестові матеріали на тему декриміналізації споживачів психоактивних речовин (зокрема, реакція експертів на "трамадолові війни" в Україні) публікувались на спеціально створеному блозі Школи "Будь здоров!" - http://zdorovo.blox.ua/html. Пізніше на цьому ресурсі з'являться читабельні "олюднені" матеріали про надзвичайну доступність лікарських засобів у країні та недобросовісну рекламу товарів для здоров'я...

Про пріоритетність програм розвитку сектора громадського здоров'я заявив на відкритті Школи виконавчий директор Міжнародного фонду "Відродження" Євген Бистрицький.  Саме за підтримки фонду реалізується цей проект навчання журналістів. На фото (зліва направо): Євген Бистрицький, Денис Полтавець, Людмила Солоп.

Активна робота в групах. Дівчата виписують те море джерел інформації, до якого треба звертатися журналістам, які пишуть на теми здоров'я. А не обмежуватися одним джерелом!

На спеціально створеному мною блозі - http://zdorovo.blox.ua/html - були опубліковані тексти учасників на тему неефективного державного контролю обігу психоактивних речовин. Обговорення написаного відбувається у комп'ютерному класі.

"Бідним" учасницям доводилося вставати рано-вранці, аби дописати "домашнє завдання" - матеріали до початку занять.

Школі про громадське здоров'я - здорове повітря! Тренінг проходив у пристоличній зеленій Бучі - навчальному центрі "Укрпошти".

Автор блогу і медіа-тренер Сергій Томіленко.

Пряме включення двох телевізійних груп з галявини під британським парламентом вдалося спостерігати, перебуваючи місяць тому у Лондоні.

Цікаво, що обидві групи були малочисельні - лише по три чоловіки - журналіст, оператор та звукорежисер. Не було жодної охорони чи асистентів, які б стояли "на сторожі". А з іншого боку, перехожі не звертали уваги на телевізійників, байдуже проходили повз галявину - цей міні-майданчик.

 Журналіст чекає включення.

 Останні секунди перед ефіром, почав трохи хвилюватися...

 Ефір. Журналіст  як дзвіночок - швидко і чітко передає інформацію чи коментар до події.

 Інша телевізійна група бере коментар у експерта на фоні парламента (камера наче не захоплює колегу-журналіста, що працює на галявині перeд ними).

 Одразу після кілька-хвилинного включення журналіст зняв мікрофон, озирнувся по сторонах та пішов містом, злившись з городянами та туристами.  Мабуть у Британії немає "нальоту незвичності" у сприйнятті професії журналіста - крім нас, кількох українців, ніхто на телевізійників і не дивився.

Спільний кадр - британські колеги і я за роботою. Ні:)), за роботою тільки британські колеги...

Черкаська обласна газета "Нова Доба",яку я очолюю, починає співпрацю з новоствореним Бюро журналістських розслідувань "Свідомо". Координатором БЖР є відомий журналіст Єгор Соболєв.

"Свідомо" планує стати незалежним виробником журналістських розслідувань для регіональних газет. За словами Єгора Соболєва "Наш фокус – на національних темах, які є важливими в будь-якому населеному пункті. Це - охорона здоров’я,особиста безпека, економічний добробут, освіта, національна безпека, демократія і знакові злочини...".

Єгор Соболєв у Черкаському національному університеті веде зустріч зі студентами в рамках акціїї "Краще не брехати", листопад 2006.

Перший спільний матеріал, який публікуватиметься у "Новій Добі" вже наступного тижня - "Чому пиво не алкоголь?" /про недостатнє державне регулювання ринку пива, яке стало найпопулярнішим напоєм серед українських підлітків/. Ми домовилися з Єгором, що "Нова Доба" та "Свідомо" - це партнери, і читачі газети отримуватимуть не просто матеріали з Києва (якими б резонансними вони не були), а суттєво доповнені черкаськими журналістами місцевими прикладами та даними....

Ось уривок першої теми про пивний алкоголізм в Україні:

"...У нас у гуртожитку пиво для студентів замінює воду», - ділиться студент з Луганська Андрій Жельветро. «Увечері всі йдуть гуляти в центр з пивом. З пивом і підлітки, і дорослі, і з візочками».   У останні два роки такий стан справ все частіше критикують практикуючі наркологи. Вони говорять, що пиво не замінює горілку, а стає першим етапом розвитку залежності. Інколи і останнім. «Бувають випадки і чисто пивного алкоголізму. Одного дня мама привела до мене 16-річного сина з ознаками делірію. Простіше кажучи, з білою гарячкою. Він почав пити пиво з 12 років і дійшов до 3-4 літрів в день», - розповідає київський лікар Андрій Карачевський. 

Тема пивного алкоголізму і доступності «слабкоалкогольних напоїв» дітям все частіше викликає увагу провідних видань. Багатьох вразила весняна заява Всесвітньої організації охорони здоров'я про те, що Україна – лідер серед 40 країн регіону по підлітковому алкоголізму..."

 

Допомагати ініціативі "Краще не брехати" Єгору Соболєву у Черкаси приїхали журналісти Микола Вересень та Сергій Швець, листопад 2006.

Інститутом розвитку регіональної преси видано повноцінний український підручник "Журналістське розслідування". Вісім розділів посібника розкривають механізми проведення розслідувань, схеми їх проведення, надають практичні поради, наводять приклади щодо особливостей роботи з джерелами інформації, а також містять інформацію щодо етичних та законодавчих норм, що регулюють роботу розслідувачів. Особливістю даного посібника є використання багатьох прикладів вітчизняних журналістських розслідувань. Диск, що додається до посібника, містить електронну версію посібника, а також приклади друкованих та телевізійних розслідувань, здійснених українськими журналістами у 2003-2007 роках. Одним з авторів ІРПП запросив бути мене, медіа-тренера з Черкас Сергія Томіленка. Я написав два розділи: «Що таке журналістське розслідування» та «Етика в розслідуванні, загрози та убезпечення журналіста під час розслідування». Далі – текст першого розділу.
ЩО ТАКЕ ЖУРНАЛІСТСЬКЕ РОЗСЛІДУВАННЯ?

Сергій Томіленко

 

«Журналістські розслідування насправді проводяться людьми, які вірять у важливість теми. Вони працюють, незважаючи на те, чи отримують велику платню. Їх винагородою є Тема».Брент Хьюстон,Виконавчий директор Організації Журналістів та Редакторів – Розслідувачів (IRE) Кожен початківець, який робить перші кроки у журналістиці, мріє про славу. Його матеріали мають бути помічені, а аудиторія – знати його ім’я. Очевидно, що наскільки б ретельно та активно журналіст не працював, повідомляючи людям новини, важко розраховувати, що його помічатимуть у суспільстві. Згадати імена добрих репортерів можуть хіба що професійні споживачі медіа або фанати. Якісне інформування про поточні події – це очевидні очікування аудиторії, і репортери – це медіа-персонал, а не суспільні герої. «Новини – це те, що хтось не хоче, щоб воно було опубліковано; все інше – це реклама» - іронізував відомий американський видавець 20-го сторіччя Уїльям Херст. Але його визначення чітко окреслює те, що у журналістиці цінується найбільше – викриття. Ім’я здобуває собі той журналіст, який йде далі від звичайного інформування. Він прагне оприлюднити важливі факти, які приховуються від суспільства, загострити увагу громадян на випадках зловживання владою та порушення законів. Нерідко подібна активна позиція журналіста пов’язана з дискомфортом чи небезпекою з боку тих, хто прагне приховати інформацію. І лише той, хто не відступить у цій боротьбі за правду, здобуває справжню журналістську славу та визнання. Стає справжнім журналістом-розслідувачем. Англійський дослідник Девід Спарк вважає, що загалом журналістика поділяється на три рівні:

• Загальний рівень. Репортер просто повідомляє про певний факт чи подію та передає слова, які там промовлялися.
• Спеціалізований рівень. Журналіст намагається пояснити чи інтерпретувати подію або чиїсь вислови.
• Розслідувальний рівень. Журналіст прагне здобути свідчення того, про що говорить.

  Очевидно, що виходячи з такого розподілу, розслідування є проявом високої або навіть найвищої журналістської майстерності. Термін «журналістське розслідування» застосовується як для визначення методу роботи, так і для визначення окремого журналістського жанру. Разом з тим, єдиного та загальноприйнятного визначення журналістського розслідування не існує.Дехто дотримується точки зору, що розслідувальна журналістика є грунтовним та викривальним висвітленням в інтересах суспільства. Є ті, хто взагалі називає концепцію розслідувальної журналістики міфом – бо насправді це справжня професійна журналістика, якою вона має бути. Є також думка, що журналістське розслідування – це статті, написані про кримінал, корупцію, зловживання владою, судові засідання.Проте більшість журналістів, які прагнуть визначити журналістське розслідування, називають наступні три характеристики. Матеріал можна назвати розслідуванням, якщо він:

• Грунтується на власній оригінальній роботі журналіста, а не інших людей;
• Оприлюднює факти, які намагаються приховати від громадськості, і йдеться про порушення саме її прав;
• Вказує на проблеми, які є істотними для суспільства; при цьому узагальнюючи отриману інформацію, а не обмежуючись висвітленням окремого інциденту.

 Кожна з цих трьох характеристик є обов’язковою ознакою розслідування. Адже якщо матеріал викриває дії, наприклад, корупціонерів, але грунтується він на переказі інших розслідувачів, таких як представники правоохоронних структур, то такий матеріал розслідуванням не буде. Так само, не віднесемо до цього жанру матеріал, у якому автор робить власні, нові для громадськості висновки з приводу вивчених ним суспільних проблем, якщо не має тих осіб чи організацій, які прагнуть перешкодити публікації. У цьому випадку найчастіше говорять про журналістське дослідження, а не розслідування. Наприклад, «Чоловіки України гладшають» ( якщо журналіст на основі роботи з документами та фахівцями приходить до висновку, що середня вага чоловіків-українців зараз більша, ніж була 10-20 років тому) або «Чому в Україні яблука дорожчі від заморських бананів» (про зростання ціни на вітчизняні фрукти-овочі).Не буде розслідуванням і матеріал на нецікаву для громадськості тему, хоча б він і відповідав іншим двом ознакам розслідування. Наприклад, про азартного пенсіонера, який регулярно грає у гральні автомати. Він може приховувати свою звичку, але її викриття, крім того, що це стане втручанням у особисте життя людини, не буде цікавим громадськості, чиї права не порушуються. Розслідування вважається інформаційним жанром, якщо брати за основу західний поділ жанрів на інформаційні та публіцистичні. У вітчизняній класифікації цей жанр відноситься до групи аналітичних. Його провідне завдання – дати максимально об’єктивне роз’яснення події чи явища. Як текст, розслідування може подаватись серією публікацій, і об’єднує в собі елементи інтерв’ю, портрету, репортажу, хроніки, аналізу, синтезу. Одне з найкращих визначень журналістського розслідування, яке найчастіше цитується, дав американський журналіст, заступник редактора-розпорядника газети «Ньюсдей» Роберт Грін: « Це журналістський матеріал, побудований, як правило, на власній роботі та ініціативі, на важливу тему, яку окремі особи та організації хотіли б залишити у таємниці. Три головних елементи: журналіст проводить розслідування, яке ще ніхто не проводив; тема матеріалу достатньо важлива для читача чи глядача; інші намагаються приховати порушені у розслідуванні факти від громадськості». 

А ось як описав принципову відмінність журналістського розслідування від рутинної журналістики колишній репортер відділу розслідувань південно-африканської газети «Санді Таймс» Андре Юргенс: «Ми не пишемо про звинувачення. Ми не говоримо, що «Джо Блогса звинувачено у крадіжці». Насправді ми йдемо і витрачаємо три тижні на викриття, здобуття усіх документів, складання докупи усіх доказів, як би це робив детектив Зібравши усі докази, пишемо матеріал і говоримо «Джо Блогс – крадій. Ось докази!»

  Однак розслідувальна журналістика вимагає від автора більшого, ніж бути наполегливим у пошуку джерел та інформації, вірним у відстоюванні суспільних інтересів, сміливим, ставлячи незручні запитання, та майстерним, викладаючи великий обсяг матеріалу. Важливим також є організаційний аспект розслідування – чи редакція готова витрачати кошти, час, зусилля, вплив та ресурси понад потреби, необхідні для звичайної редакційної діяльності? Пошук прихованої інформації потребує від ЗМІ витрачати набагато більше зусиль, ніж зазвичай. Тому без підтримки редакції важко реалізувати будь-яке розслідування. Найвідомішим у світі журналістським розслідуванням, побудованому на титанічній роботі журналістів, яких при цьому активно підтримувала редакція, стала гучна справа «Уотергейт». Внаслідок розслідування, проведеного молодими журналістами Карлом Бернштейном та Бобом Вудвортом з газети «Вашингтон пост», було викрито адміністрацію Президента США Річарда Ніксона у незаконних діях щодо політичних опонентів. Цикл публікацій тривав два роки. Президент Ніксон був змушений піти у відставку. Історія, яка починалась як звичайний кримінальний інцидент – проникнення у штаб-квартиру Демократичної партії США (розташовану у готелі «Уотергейт»), перетворилась у викриття системної кампанії боротьби влади із політичними суперниками. «Уотергейт» є хрестоматійним прикладом для колег з усього світу – адже є ілюстрацією долання всього комплексу труднощів розслідування. Автори проводили власну оригінальну роботу – журналісти з інших медіа підхопили тему лише на її початку, а згодом, навпаки, дотримувались офіційної позиції влади та, навіть, глузували з Бернштейна та Вудворта. Газеті доводилось долати опір влади, яка намагалась приховати правду та забороняла джерелам інформації спілкуватись з журналістами. А тема захисту суспільства від брутальної поведінки влади, була настільки ж важливою для країни, наскільки і неймовірною, щоб припускати її реальність. Ключовими джерелами успіху розслідування «Уотергейт» крім авторів, були ще дві особи. Це видавець газети Кетрін Грехем, яка не шкодувала ресурсів для роботи і захищала та вірила у Бернштейна та Вудворта, опираючись тиску влади. Інше джерело - «Глибока глотка» - утаємничене урядове джерело, яке на умовах суворої конспірації консультувало Вудворта щодо коректності ходу розслідування. Десятиріччями зберігалась таємниця справжнього імені «Глибокої глотки», що лише зміцнювало непорушне правило журналістики не розголошувати імені джерела без його згоди. Лише через тридцять років, у травні 2005 року сама «Глибока глотка» розкрила свій псевдонім. Джерелом виявився тогочасний заступник директор ФБР Марк Фелт, з яким Вудворт був знайомий ще до скандалу.Якраз після гучної відставки Президента через журналістські викриття, про пресу в усьому світі говорять як про «сторожового пса» демократії. Підкреслюючи обов’язок медіа як четвертої влади розслідувати вчинки посадовців, випадки корупції та нечесного чи непрофесійного урядування, порушення прав людини чи суспільства в цілому. 

 «У першому абзаці завжди хапайте читача за горло, в другому здавіть пальці так, щоб аж дух перехопило, тоді затисніть у кутку і не відпускайте до останньої крапки».Пол О’Ніл, американський письменник